Результат пошуку зображень за запитом "дитяча агресія"

Тема нашої розмови досить серйозна – вияв дітьми жорстокості і агресії. На жаль, ці явища живуть серед нас, дорослих, і серед наших дітей. Що ж це за явище і варто нам про нього говорити ?

    Слово «агресивність» утворено від латинського aggressio – напад. В даному випадку візьмемо визначення агресії як активної форми виразу емоції гніву, яка виявляється через спричинення збитку людині або предмету. Зверніть увагу, агресія – цей вираз емоції, а емоція – це те, що ми випробовуємо незалежно від наших бажань і тим більше бажань оточуючих нас людей. Емоції, у тому числі і емоцію гніву, не можна заборонити.

    Є різні варіанти визначення, що таке агресія, один з них такий : агресія – це поведінка, що заподіює шкоду предметам чи предмету, людині чи групі людей. Агресія може виявлятися фізично (удари) і вербально ( порушення прав іншої людини без фізичного втручання )

    У психології розрізняють два види агресії : інструментальну й ворожу. Інструментальна агресія виявляється людиною для досягнення визначеної мети. Вона типова для дошкільного та молодшого шкільного віку ( я хочу забрати іграшку чи предмет). У старших дітей більше виявляється ворожа агресія. Вона спрямована на те, щоб заподіяти людині зло, біль.

    Агресивну поведінку не можна однозначно вважати поганою. Виникаючи в критичній ситуації, вона виконує захисну функцію, інколи функцію розв’язання (виходу) ситуації. Найчастіше агресивна поведінка спостерігається у дитини в критичні вікові періоди. Це свідчить про те, що життя дитини стало складнішим

Агресія не буває без емоцій гніву, злості або люті. В словнику Ожегова гнів визначається як відчуття сильного обурення. В українській мові є багато слів, які відображають різну інтенсивність і відтінки гніву. Це і роздратування, і злість, і лють. Агресивність - характеризується поведінкою, спрямованою на заподіяння шкоди іншій людині і супроводжується, в більшості випадків, станом гніву, ворожості, ненависті, тощо.

Ознаки агресивності :

·       Впертість,

·       дратівливість,

·       напади гніву,  вибух злості, обурення,

·       намагання образити іншу людину, принизити гідність,, властолюбність,

·       наполягання на своєму,

·       егоцентризм (нерозуміння інтересів інших людей),

·       самовпевненість, завищена самооцінка.

Причини :

·       Реакція на приниження гідності дитини, осміювання, знущання

·       Наслідок обмеження самостійності людини, надмірна опіка

·       Прояв суперництва між дітьми у сім’ї (особливо багатодітних)

·       Результат гнітючого переживання невдач

·       Яскраво виражена екстровертованість

·       Взаємостосунки в сім між батьками

·       Результат “едіпового”  комплексу (агресивність до однієї статі – дівчата до жіночого, хлопці – до чоловічого)

Корекція :

·       Не відповідати на крик (на агресивний) – це тільки підвищує агресію у агресивної дитини

·       Стримувати свою агресію, тому, що у людини через 10-20 хвилин приходить процес каяття

·       Загружати у різні види діяльності (не в навчально-пізнавальну)

·       Включати в активні форми роботи

Розберемо детальніше причини дитячої агресії

     Чому дитина стає агресивною? Адже емоції злості і гніву запускають агресію, але не обов'язково приводять до її прояву.

     Дослідження в області вивчення дитячої агресії показують, що на формування даної особливості впливають

  • негативізм матері (її відчуженість, байдужість, постійна критика)
  • байдуже відношення, ігнорування агресивних проявів дитини по відношенню до інших дітей і дорослих (фактично заохочення агресивної поведінки);
  • суворість дисциплінарних дій (фізичне покарання, психологічний тиск, приниження).

   На формування дитячої агресії може впливати схильність до збудливості нервової системи. Але йдеться тільки про схильність. Практика показує, що на агресивність дитини більше впливають соціальне середовище і його оточення. Агресивна дитина швидше виросте в сім'ї з агресивними батьками, але не тому що це передається генетично, а тому що батьки не уміють справлятися з своєю агресивністю. Тому і не змогли навчити цьому своєї дитини.

    Отже, дитяча агресивність формується  під впливом   стилю спілкування дорослого з дитиною. Особливо небезпечні наступні стилі :

1.    Накази, команди.

«Зараз же перестань.!», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко!», «Щоб я більше цього не чув!, «Замовкни!» У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають почуття безправ’я та покинутості. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками. У відповідь діти звичайно опираються, “бурчать”, ображаються, виявляють упертість.

2.    Попередження, застереження, погрози.

«Якщо ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз повториться, я візьму пасок».Погрози та попередження погані тим, що за постійного повторювання діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді дорослі від слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом жорстоких, застосовують фізичні покарання.

3.    Мораль, повчання, проповіді.

“Ти зобов’язаний поводитися так, як належить”, “Кожна людина повинна працювати”, “Ти повинен поважати дорослих” Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це знов і знову. Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше - все разом. Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку виховують не стільки слова, скільки атмосфера в сім’ї, оточенні через наслідування поведінки дорослих.

4.    Постійні поради, намагання все вирішити за дитину.

“А ти візьми і скажи…” “По-моєму треба…”, “Я б на твоєму місці…  Діти не схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверти повстають :”Без тебе знаю!”, “Тобі легко казати”, “Ти так вважаєш, а я по іншому” Кожній дитині властиве прагнення бути незалежною, приймати самостійні рішення. Щоразу, коли ми щось радимо дитині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші від неї, наперед усе знаємо.

5.    Докази, нотації, лекції.

“Усе через тебе!”, “Завжди ти…” Це викликає в дітей або активний захист (напади у відповідь, заперечення, озлобленість), або нудьгу, пригніченість, розчарованість в собі та своїх стосунках з батьками. В такому разі в дитини формується низька самооцінка, яка породжує нові проблеми. Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні, а й на позитивні сторони дитини. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумаймо, а чи добре самим нам жилося б в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини ? Чи не чекали б ми від неї добрих слів?

6.    Обзивання, висміювання.

”Плакса-вакса”, “Ну просто бовдур!”, “Який же ти ледащо”. Усе це найкращий спосіб відштовхнути дитину й “допомогти” їй розчаруватися в собі. Звичайно , в таких випадках діти ображаються й захищаються :”А сама яка?”, “Ну й буду таким !”

7.    Випитування, розслідування, здогадування.

”Ні, ти все-таки скажи”, “Що ж все-таки трапилося?”, “Ну чому ти мовчиш?”  І справді, хто з нас любить, коли нас виводять на чисту воду? За цим може наступати лише захисна реакція, бажання уникнути контакту.

Утриматися в розмові від запитань дуже важко і все ж треба спробувати замінити питальні речення на стверджувальні. Часом різниця між питальним і стверджувальним реченням майже непомітна, але для дитини, яка переживає, ця різниця велика : запитання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння й підтримка.

8.    Співчуття на словах, умовляння.

Звичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик, що слова “я тебе розумію, співчуваю” прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснути її до себе. А у фразах на зразок “Заспокойся”, “Не звертай уваги” вона може почути зневагу до її турбот, применшення її страждань.

9.    Ігнорування.

”Відчепися !”, “Не до тебе”, “Завжди ти зі своїми скаргами”

 Допоможемо дитині справитися з агресією

    Як допомогти дитині навчитися справлятися з природними агресивними імпульсами, не доводячи їх до виникнення серйозної проблеми?

    Важливо, щоб в сім'ї були чіткі правила і однакові вимоги до дитини у всіх оточуючих його дорослих. Тоді у дитини буде менше шансів маніпулювати своєю агресивністю, він не зможе сказати, що: «Мама погана, тому що не дає дивитися телевізор, а тато добрий, тому що дозволяє».

    Для навчання контролю над своєю поведінкою дуже корисні будь-які ігри з правилами. Адже грати цікаво, а гра проходить комфортно і весело саме тоді, коли все дотримують правила. Якщо правила порушуються, то гра руйнується.

    Ролеві ігри стосовно нашої теми – це можливість побути в «шкурі» агресора і його жертви. Обмінюючись з дитиною ролями в такій грі, дорослий може показати йому наслідки агресивної поведінки і навчити способам нового реагування в різних ситуаціях.

Дитяча агресія: коли допоможе тільки психолог

    Якщо ви не справляєтеся з агресивністю вашої дитини, тобто якщо відчуваєте невпевненість в тому, як поступити, страх і безсилля перед його агресивними спалахами, самі зриваєтеся і кричите на дитину, а потім переживаєте почуття вини, і вам здається, що ви вже перепробували всі методи виховання – це, звичайно, привід для звернення до психолога. Можливо, у вас є сумніви і питання, відчуття, що щось не так, відчуття дискомфорту – у будь-якому випадку не варто накопичувати негативні емоції. Чим раніше ви помітили труднощі, які виникають у вас і вашої дитини у відносинах з іншими людьми – тим простіше виправити ситуацію, тим швидше ви зможете разом з фахівцем знайти рішення ваших проблем.

Рекомендації щодо подолання дитячої агресивності :

         Однією з основних причин дитячої агресії є сімейне оточення, сімейні ситуації. Тому лише у співпраці з батьками можна досягти позитивних результатів щодо попередження дитячої агресивності та агресії. Тому в роботі з батьками можна використати такі поради для батьків :

1.    Поважати і розуміти потребу дитини в самостійності, створити умови для нормального розвитку її активності. Дозволити дитині бути в розумних межах незалежною.

2.    Допомогти дитині перебороти ситуацію надмірного незадоволення, яка в багатьох випадках призводить до афективних реакцій. Якщо приступ люті викликаний забороною, то її не треба зразу відміняти. Поясніть дитині , що ви розумієте, чому вона так себе веде, але не відміняйте заборону, якщо вважаєте її розумною, справедливою, корисною.

3.    Необхідно навчитися зменшувати інтенсивність і тривалість надмірного незадоволення дітей та обмежувати його наслідки.

4.    Допомогти дитині в пошуку шляхів і способів подолання почуття ворожості.

5.    Щоб допомогти дитині засвоїти поведінку, характерну для сім’ї, в якій він живе, батькам потрібно встановлювати для дитини межі дозволеного, котрі мають відповідати її віковим особливостям, почуттям у конкретній ситуації та залежати від міри її активності.

6.    Насамкінець, основним фактором у запобіганні негативним проявам агресивності є оптимізація стосунків батьків і дітей. Чим стійкіша близькість між дитиною і батьками, тим їй легше перебороти свої ворожі відчуття.   

ДО УВАГИ БАТЬКІВ :

 1. Виховує все: люди, речі, явища, але на першому місці батьки й педагоги. Учити жити – це значить передавати із серця в серце моральні багатства. І передає ці багатства той, хто з колиски пестить дитину, хто дбайливою рукою підтримує її перший крок, хто веде її за руку першою стежинкою життя. Це мати, батько і вчитель.

2. Виховання починається із дня народження.

  Перше, із чого дитина починає пізнавати світ, - це ласкава материнська  усмішка, тиха колискова пісня, добрі очі, лагідні обійми. З усього цього складаються перші уявлення про добро і зло.

3.У сімейному вихованні вирішальну роль відіграє морально-політичне обличчя батьків. Могутньою виховною та облагороджуючою силою для дітей сім'я стає тільки тоді, коли батько і мати бачать високу мету свого життя, живуть в ім¢я високих цілей, що збільшують їх в очах дитини.

 4. Турбота батька і матері про здорову сім'ю.Справжня мудрість вихователя-батька, матері – в умінні дати дитині щастя дитинства – це спокійне домашнє вогнище.

 5. Сім'я – це первинний колектив українського суспільства.

 Чи почуває дитина, що благо її життя – наслідок великої праці  батьків, турботи люблячих її людей ? Адже без них, без їхньої праці й турботи вона просто не могла б існувати. Тут криється велика небезпека – виростити людину егоїстичну, яка вважає, що головне – її особисті потреби, а все інше – другорядне. Я бачу лише один шлях : учити дитину робити добро для нас, батьків, вихователів; учити дітей розуміти й переживати всім серцем, що вона живе серед людей і що найглибша людська радість – жити заради когось.

6. Готових рецептів сімейного виховання немає.

Є люди, здатні тільки родити, але не здатні по-справжньому народжувати. Повнокровна й гармонійна особистість народжується материнською й батьківською мудрістю. Народження людини – велике і важке діяння, щаслива і складна праця, яка називається вихованням.

РЕКОМЕНАЦІЇ ЩОДО ПОДОЛАННЯ КОНФЛІКТУ:

    - Якщо реакція дитини помітно відрізняється од тієї, яку можна очікувати в даній ситуації, проаналізуйте : які глибинні проблеми або потреби тривожать дитину?

    - Намагайтеся прийняти погляд вихованця, подивитися на суть конфлікту його очима : що він може думати про дану ситуацію.?

    - Оцініть свою поведінку з погляду своєї дитини : що ви могли зробити такого, чого б ваші діти не зрозуміли ?

    - Осмисліть ситуацію: можливо, на даний момент ваш вихованець відчуває тиск певних обставин, які могли спровокувати таку реакцію.

    - Поміркуйте над тим, як ненав¢язливо запропонувати обговорення реальних причин конфлікту.

     - Продемонструйте дитині, що ви усвідомлюєте її потреби, що виявляєте про неї турботу.

     - Виявляйте готовність зосередити свою увагу на інтересах, потребах дитини. Покажіть, що ви розумієте, як їй важко, і зробіть усе для того, щоб підтримати її.

     - Спробуйте поділитися з дитиною своїм¢ и турботами про виникнення  конфлікту в спокійній обстановці, уважно вислухайте її. Зробіть наголос на тому, що ви хочете усунути проблему і сконцентрувати увагу на її вирішенні. Недоцільно припускати взаємних  звинувачень і роздратувань з приводу того, що сталося раніше в стосунках між дорослими і дітьми.

Меморандум від Вашої дитини.

Стосовно мене:

1. Не псуйте мене. Я чудово знаю, що повинен одержувати все, про що прошу . Я просто перевіряю Вас.

2. Не застосовуйте силу в стосунках зі мною. Інакше це навчить мене думати, що сила - це єдине, що має значення. З більшою готовністю я сприйму, якщо ви керуватимете мною.

3. Не давайте обіцянок: може виявитись, що вам не вдасться їх дотриматись. Це підірве мою довіру до вас.

4. Не піддавайтесь на мої провокації, коли я навмисне говорю і роблю речі, що засмучують вас. Інакше я знову намагатимусь здобути таку "перемогу".

З.Не примушуйте мене почуватись меншим, чим я є насправді . Я компенсую це тим, що вестиму  себе так, ніби я "пуп землі".

6. Не робіть за мене того, що я можу зробити сам. Інакше, я почуватимусь немовлям,  вимагатиму, щоб мене обслуговували.

7. Не робіть мені зауважень в присутності інших людей. Я сприйму ці зауваження, якщо ви поговорите зі мною віч-на-віч.

8. Не звертайте занадто уваги на мої шкідливі звички. Зайва у вага, лише прияє їх закріпленню.

9. Не намагайтесь обговорювати мою поведінку під час конфлікту. Я не проти того, щоб обговорювати її, але давайте це зробимо потім.

10. Не намагайтесь навчити мене. Ви б дуже здивувались, якби дізнались, як досконало я знаю, що таке "добре" і що таке "погано".

11 .Не примушуйте мене вважати, що мої помилки - злочин. Я повинен навчитися робити помилки, не зважаючи при цьому, що ні на що не здатний.

12. Не прискіпуйтесь і не бурчіть. Бо інакше мені доведеться прикинутись глухим, щоб якось захиститись.

13. Не вимагайте від мене пояснень з приводу моєї поганої поведінки. Я справді не знаю, чому зробив те чи інше.

14 Не випробовуйте занадто мою чесність. Мене легко злякати при цьому і я починаю брехати.

15. Не оберігайте мене від наслідків моєї діяльності. Мені необхідно вчитися на власному досвіді.

16. Не уникайте прямих і чесних питань.

17. Ніколи не стверджуйте, що ви довершені й не грішні. Інакше мені доведеться бути гідним недосяжного.

18. Ніколи не вважайте, що вибачитись переді мною - нижче вашої гідності.

19. Не турбуйтесь про те, що ми проводимо разом дуже мало часу. Важливо те, як ми його проводимо.

20. Ставтесь до мене так, як ви ставитесь до своїх друзів. Тоді я теж буду вашим другом.